Foreign Affairs назвав імена росіян, які можуть боротися за владу після Путіна

Владіміру Путіну 73 роки, а механізму передачі влади в Росії так і не з’явилося. Річ не лише в самому диктаторі: разом із ним старіє ціле покоління чиновників і силовиків, які обіймають ключові посади, і саме вони вирішуватимуть, хто очолить країну після нього.

Про це в колонці для Foreign Affairs пише науковий співробітник програми досліджень Росії в Center for Naval Analyses Джуліан Воллер.

«Привид бродить Росією - привид транзиту влади», - так автор починає свою колонку.

Путін піде з посади так чи інакше - через смерть, хворобу або, всупереч усім його схильностям, добровільно. Що станеться далі, Воллер описує трьома сценаріями: поспішна передача влади, хаотична сутичка еліт, яких роками не допускали на вищі посади, або подальша деградація під управлінням геронтократії.

Формально все виглядає просто. За конституцією РФ, якщо посада президента стає вакантною, виконувачем обов’язків стає прем’єр, а вибори мають відбутися протягом трьох місяців. Але Путін роками підбирав прем’єрів без власної опори в системі. У Міхаїла Мішустіна, за оцінкою автора, немає мережі лояльних людей, і він навряд чи зумів би перетворити статус в. о. на перемогу на виборах.

Наступника Путін не готував свідомо. Посади віцепрезидента в російській конституції немає, а «Єдіная Россія» ніколи не будувалася як механізм висування спадкоємця. Єдиний експеримент - Дмітрій Мєдвєдєв у 2008 році - закінчився «рокіровкою»: Путін зберіг реальні важелі, оголосив про повернення в крісло президента ще в 2011-му, а Мєдвєдєва Кремль поступово відсунув на узбіччя.

Замість плану - оточення, яке старіє разом із ним. Воллер перераховує: ФСБ очолює 74-річний Алєксандр Бортніков, Службу зовнішньої розвідки - 71-річний Сєргєй Наришкін, Слідчий комітет - 72-річний Алєксандр Бастрикін, Росгвардію - 72-річний Віктор Золотов, Радбез - 71-річний Сєргєй Шойгу, Генштаб - 70-річний Валєрій Гєрасімов.

Інші пострадянські автократи діяли інакше. В Азербайджані Гейдар Алієв вибудував фактично спадкову передачу влади синові Ільхаму. У Казахстані Нурсултан Назарбаєв у 2019 році провів контрольований транзит, віддавши президентство спікеру сенату й залишивши за собою Радбез.

Історичну паралель автор шукає в 1953 році. Після смерті Йосипа Сталіна формальним наступником став Георгій Маленков, але без власної опори він швидко був змушений ділити владу. Уже за чотири місяці Лаврентія Берію заарештували прямо на засіданні й невдовзі розстріляли, а Нікіті Хрущову знадобилося до 1957 року, щоб остаточно забрати контроль. Ключова відмінність, підкреслює Воллер, у віці: претенденти зразка 1953-го були значно молодшими за нинішніх.

Серед тих, хто теоретично може вступити в гру, автор називає 53-річного секретаря Держради й колишнього охоронця Путіна Алєксєя Дюміна - про нього ходять чутки серед російських журналістів. Далі - 62-річний спікер Держдуми В’ячеслав Володін, 60-річний Мішустін і 64-річний перший заступник голови адміністрації Сєргєй Кірієнко, за яким стоїть велика особиста мережа.

Застій нагорі зламав кар’єрні ліфти внизу. Ціле покоління 50–60-річних застрягло на других ролях, у слабких губернаторствах і другорядних міністерствах. А в обхід них нагору вже пішли діти нинішньої верхівки: син Ніколая Патрушева, син банкіра Юрія Ковальчука та молодший двоюрідний брат Путіна отримали міністерські й заступницькі посади без серйозної підготовки.

«Ті, хто вважає себе в кращій позиції, щоб керувати постпутінським майбутнім, зіткнуться з тиском тих, хто надто довго чекав за лаштунками, але так і не набув навичок керувати країною», - пише Воллер.

Навіть якщо Путін залишиться здоровим, кожна зміна посади в його оточенні перетворюватиметься на мішень для десятків претендентів.

«Замість ясності й стабільності майбутнє російської політики відобразить наслідки на вигляд безсмертного режиму, який побудував Путін», - підсумовує автор.