Ще зі школи він грав з татом на весіллях, потім закінчив в Італії консерваторію San Pietro a Majella. Під час навчання Назар Гук (справжнє імя та прізвище Юліка — Авт.) грав на органі у місцевій церкві, тим самим заробляючи собі на життя. Він виступав на концертах в Україні і за кордоном, а після багаторічної роботи в гурті Dzidzio вирушив у вільне плавання, радуючи свою публіку українськими хітами. Автор та композитор, шоумен та співак Юлік розповів «ФАКТАМ», як змінилось його життя після 24 лютого 2022 року і як допомагає на культурному фронті наближати перемогу.

— Юлік, як для вас та вашої родини почалось 24 лютого? Чи готували тривожну валізу і чи вірили у повномасштабне вторгнення?

— 24 лютого о 5 ранку я прокинувся від дзвінка товариша, який сказав, що почалася війна. Я не повірив. Але коли підійшов до вікна (на той час я жив у Києві), то почув вибухи. Почав будити усіх та збирати речі. Задля безпеки сина та жінки відвіз їх до Львова. Про війну мене попереджали за тиждень, хоча я навідріз відмовлявся вірити. Тривожну валізу не збирав, проте генеральне прибирання та складання речей ми провели.

— Згадайте момент чи день, коли ви відчували найбільший страх за себе та близьких.

— Таких днів було кілька, особливо, коли бомбили Львів. В перші дні був з родиною та старався дотримуватись правил безпеки. Далі, коли поїхав на благодійні концерти, то возити родину з собою можливості не було. Де б я не був, на кожному концерті, завжди тримаю телефон та систему оповіщення про тривоги на пульсі. Переживаю кожного разу, як вперше.

— Торік ви відправили сина до першого класу. Як пройшов цей навчальний рік під час війни та обстрілів? Чи часто розмовляєте із дитиною про війну? Як заспокоюєте його?

— Це дійсно особливий етап у житті кожної людини. Ми планували віддати сина до столичної школи, проте війна внесла корективи. Наразі син закінчує перший клас у Львові. Це настільки класно бачити щасливі очі дитини та прагнення ходити до школи. Ми регулярно спілкуємось, навіть коли я на концертах, все рівно телефоную сину та питаю, як пройшов його день, що нового. Вчора у нього було свято «Букварика», і коли дружина надіслала мені відео, де син сольно співає пісню, я від радості не знав, куди дітись. Усі слова вивчив, гарно інтонує та ритмічно рухається — тут я згадав себе та свої виступи у школі. Про війну ми одразу розповіли сину усю правду, пояснили, як діяти у тій чи іншій ситуації.

Читайте також: Горбунов, Пономарьов та Дзідзьо зібрали вражаючу суму для ЗСУ

— Ви дуже багато робите для армії, даючи благодійні концерти, весь час донатите. Розкажіть, будь ласка, про цю вашу сферу діяльності. Скільки вже загалом зібрали коштів?

— Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, артисти стали волонтерами, як усі люди. Зникли всі приставки, шаблони і кожен, принаймні, маю таку надію, робить усе залежне від нього, аби наблизити нашу країну до перемоги. Наш новий тур, як і попередні, має виключно дві мети. Перша — підняти патріотично-бойовий дух українців, друга — зібрати кошти для підтримки України та ЗСУ. Адже те, що роблять наші хлопці на передовій, не порівняється ні з чим. Ми в тилу повинні їм всебічно сприяти та допомагати. Якщо кожен українець на 100% викладатиметься, то перемога буде швидкою. Загалом, з жовтня 2022 року і до сьогодні нам вдалось виручити 28 тисяч євро (1 120 000 гривень).

— Війна об’єднала країну та людей. Як вона змінила особисто вас? Що у вас, чоловіка, викликало сльози?

— В першу чергу, ми подорослішали на кілька років усі. Як ментально, так і фізично, мені здається. Я став ще більше цінувати кожну секунду, проведену з родиною. Щодо сліз, то як чоловік я стараюсь тримати все у собі. Не можу дозволити показати слабкість. Надзвичайно шкода діток, які страждають від рук окупанта. Багато залишились без батьківської опіки — і це найгірше. Сподіваюсь, що найгірший етап ми пройдемо, і далі заживемо ще краще. Проте, на жаль, людей та друзів вже не повернеш.

— Два роки тому ви показали шанувальникам світлину із чотирилапим другом, якого прихистили, підібравши на вулиці. Згадайте цю історію і як наразі почувається песик?

— Ох, це найкращі спогади. Коли ми відпочивали біля ТРЦ «Ретровіль» у Києві, то біля нашого столику сиділа безпритульна собачка. Вона сподобалась сину. Ми вирішили дати їй шанс на щасливе, безтурботне життя, ну і звісно нашу любов. Вже два роки вона з нами, щаслива у теплі та ласці. Ми навіть задумались, а що б з нею було, якби ми її не забрали. А вона якраз мешкала там, куди прилетіла російська ракета…

Читайте також: Час помсти: Макс Барських зібрав 420 тисяч гривень для штурмовиків ГУР

— Співак Коля Сєрга під час одного інтерв’ю сказав, що кожен чоловік повинен піти до військкомату. Що думаєте ви з цього приводу?

— Так, це обов’язок кожного свідомого українця. Стати на облік та всіляко сприяти наближенню перемоги. У кожного свій фронт, наразі моєї участі на передовій не потрібно. Я разом із колегами, зокрема з Андрієм Заліско, робимо колосальну роботу з промоції української культури та збору коштів, які реально рятують життя. Відправили 2 швидкі карети на Луганський напрямок, 2 авто на Бахмутський. Коли хлопці з передової пишуть слова подяки, то в мене інколи скупа чоловіча сльоза тече.

— Чи проходили ви раніше військову підготовку, чи, може, володієте навичками надання медичної допомоги, бо досить багато українців почали ходити на відповідні курси?

— Раніше я був дотичним до навчання зі стрільби, але не можу сказати, що це моє. Щодо надання першої медичної допомоги, то ці навики я набув під час свого життя. У мене дуже багато друзів медиків, які показували та розповідали, що робити у тій чи іншій ситуації.

Читайте також: «Життя стало на стоп»: Павло Зібров про свої почуття під час війни

— Хто із артистів став для вас розчаруванням після 24 лютого, а хто — приємним відкриттям?

— Для мене особисто кожен, хто після 2014 року продовжував виступати у країні-агресорці — є розчаруванням. Ані Лорак, Анна Асті — це просто пробите дно. Як можна заробляти кошти і поповнювати казну окупанта, який систематично обстрілює твоє місто, твоїх друзів, родичів? Видно, дійсно, гроші не пахнуть. Але знаю одне, Бог їм суддя, рано чи пізно кожен побачить те, що посіяв.

Щодо відкриття, то мене тішить, що люди нарешті (ну, майже) почали шукати якісні українські пісні. У нас їх більше мільйона, від репу до поп музики, головне, підібрати те, що до душі. Особливо тішуся, що народні пісні, які мені співали у дитинстві, так зараз гарно поширюються і продовжують свою історію.

— Під час війни ви створили багато хітів, на написання яких вплинули реальні події. Яка з цих пісень особлива? Як воно — писати хіти, коли ракети над головою літають?

— Спочатку я був дуже розгубленим, проте виходив в ефіри італійських телеканалів, де розповідав про війну в Україні. Перший місяць я не міг ані слухати, ані писати музику. Потім зрозумів, що моє основне покликання — це давати людям мотивацію і те, чого їм зараз не вистачає. Трек «Зозуля», який вийшов на початку війни — бойова пісня, за яку мені дякували тисячі військових, адже під наші етно мотиви легше бити ворога. Ось ця пісня стала дійсно особливою. Далі ліричні пісні, з військовою тематикою — це також потрібно. Писати пісню під час тривоги, а особливо вокал — це ще той атракціон.

Читайте також: «Немає мізків!»: Іво Бобул жорстко відповів росіянам

— Через рік війни все одно молодь продовжує слухати російські пісні. На вашу думку, чому так відбувається і як змінити цю ситуацію?

— Мені здається, масовість прослуховування російського вже зникла. Є ще ті «придурки», які за півтора роки війни не зрозуміли, що вони тим самим фінансують казну окупанта? Чи про це варто трубити на кожному кроці ще дужче? Коли усі усвідомлять, тоді й картина зміниться. Прошу усіх: подивіться, довкола тисячі крутих українських виконавців, які нічим не поступаються російським. Навпаки, наші краще та без отого «звьоздного рагулізму». Їхня культура — це свідома деградація суспільства.

— Що найперше зробите, коли переможемо?

— Найперше відкрию шампанське і поїду у концертний тур на всі деокуповані території та зроблю масштабне шоу у Криму. Щоб кожен зміг насолодитись якісною українською музикою та українською душею. Адже пісня — це як вишиванка, генетичний код українців.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з автором пісень Андрієм Парфеновим: «Війна змінила музичний ринок в Україні до невпізнанності».
200
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Instagram