Відомий український лікар, пластичний хірург Сергій Кийло зізнається: повномасштабне вторгнення застало його з родиною в Ірпені, але жодної думки про те, щоби покинути країну, не було. З перших днів він та його колеги взялися допомагати пораненим воїнам. Як сьогодні пластичні хірурги роблять усе можливе, щоб допомогти захисникам України відновитись після важких поранень, лікар розповів «ФАКТАМ».

— Зміна зовнішності у військових зазвичай відбувається не за бажанням, а через обставини, часто це важкі обставини — каліцтва, поранення… І казати, що це ніяк не пов’язано з психоемоційним станом, було б некоректно, — розповідає Сергій Кийло. —  Передусім їхній стан змінюється, коли, окрім надії на зміни, є якісь гарантії від хірурга на те, що ситуацію можна покращити. Обираю для себе завжди шлях бути чесним і не давати марних надій, краще стримано пояснити всі моменти, а якщо результат вийде кращим за обіцяний, то, певно, це схоже на диво. Нехай буде місце для дива.

«Серед наших пацієнтів є й військові жінки, для них естетика має більше значення, ніж для чоловіків»

— Наскільки важлива пластична хірургія для наших поранених бійців?ВІДЕО ДНЯ

— Зараз, за тих умов, в яких ми живемо, бійцями стають люди зовсім різних професій і способів життя. Тому пластична хірургія важлива, якщо людина стикнулась з проблемою, яка погіршує якість життя. Якщо пластична хірургія може стан покращити, вона дуже важлива. Бо всі війни завершуються рано чи пізно, а життя триває.

— Чи часто звертаються бійці до таких фахівців?

— Часто, звісно. Якщо боєць отримав поранення й він вижив, ймовірність звернення до пластичного чи реконструктивного хірурга дуже висока.

— Яким для вас було 24 лютого 2022 року, було бажання виїхати?

— Я з родиною живу в Ірпені, а клініка — у Києві. 24 лютого стало несподіванкою. Не те, щоб я не слідкував за ситуацією, я, напевно, як і більшість, сподівався, що все якось минеться, що вторгнення не буде, що це завершиться як поганий сон, так і не почавшись. Але маємо, що маємо. Бажання виїжджати не було. Єдине місце, куди виїхав, — це була робота, клініка. Вона стала рятівним човном для багатьох людей з 24 лютого і десь до початку квітня. Ми з командою одразу переформатували роботу клініки в пункт допомоги, розповсюдили інформацію, що у нас можна отримати медикаменти, обробити рани тощо. Знаєте, як кажуть: коли у стані стресу ти не знаєш, що тобі робити, — просто продовжуй свою звичну діяльність у посиленому режимі. До речі, і з команди моєї теж ніхто нікуди не виїхав.

— Як загалом змінилась медицина в умовах війни і з якими запитами звертаються?

— Медицина в умовах війни змінилась так само, як і потреби пацієнтів. Якщо раніше переважна кількість запитів стосувалась естетики, то зараз мова все більше йде про здоров’я та повернення якості життя. Так, ми стикаємося з наслідками поранень, які впливають не тільки на фізичне здоров’я людей, а й на їхній емоційний стан. Звісно, я не можу проходити повз такі ситуації і, якщо є запит, намагаюсь використати всі способи, знайти й реалізувати всі можливі рішення для пацієнта. Вони звертаються — це головне. Знають, що можуть отримати належну допомогу.
«Ми стикаємося з наслідками поранень, які впливають не тільки на фізичне здоров’я людей, а й на їхній емоційний стан», — розповідає Сергій Кийло

Чесно, ми з колегами не рахуємо звернення військових в кількісному еквіваленті, тому що немає мети такої — бути першими за кількістю. Є єдина мета: надати якісну допомогу в максимально можливому обсязі. Якщо потрібне залучення інших спеціалістів чи медичних центрів, шукаємо контакти, способи, партнерів. І знаходимо. Маніпуляції абсолютно різні: корекція шрамів та рубців після поранень, репозиція м’яких тканин, відновлення втрачених частин обличчя й тіла там, де це можливо, видалення сторонніх тіл, закриття ран тощо. Це завжди щось непередбачуване, хоча в усіх зверненнях є й дещо спільне. Серед пацієнтів є й військові жінки — для них естетика має більше значення, ніж для чоловіків, і мене тішить, що нам є що запропонувати, чим допомогти.

«Чому зачепив цей випадок? Бо він показує велич українців»

— Із якими видами поранень найчастіше звертаються? Маю на увазі, чи це уламки снарядів, чи робота ворожого снайпера?

— Мінно-вибухові. В більшості це саме такі поранення. З наслідками роботи ворожого снайпера я особисто не стикався.

— Яка з історій поранених воїнів, яким допомагали, найбільше вразила?

— Таких історій багато, і до подій 2022 року вони були всі пов’язані з цивільним життям і побутовими нещасними випадками або наслідками онкологічних захворювань. Це здебільшого ті випадки, коли вдається зробити максимум з можливого. Зараз, звісно, весь фокус — на наслідки військових дій. Мабуть, одна з таких історій — про військового Данила Давиденка, який отримав важке поранення обличчя, втратив частину кісток черепа, зуби й зір. Під час операції було встановлено виличний імплант для закриття частини черепа, виконана репозиція мʼяких тканин для покращення функціонування повіки та відновлення втрачених частин носа. Пізніше ми зустрічались на додаткові корекції, додавали об’єму в м’яких тканинах, коригували ніздрі. Чому зачепив цей випадок? Бо показує велич українців: ми виконували втручання поетапно, користувачі інстаграму, які слідкували за цим, виявили бажання допомогти Данилу коштами, а він всі отримані донати направив на допомогу своєму підрозділу. Ну й вишенька на торті: на деякі з чергових операцій ми в прямому сенсі чекали Данила й збирались максимально оперативно, бо він, щойно зміг, повернувся на службу.
Врятований воїн Данило Давиденко

— Як саме наслідки поранень впливають на емоційний стан? Що розповідають про цей стан бійці?

— Вони рідко розповідають, це дуже тонка грань, яку намагаєшся не перетинати, щоб не завдати людині додаткового болю. Коли вже з’являється довіра між пацієнтом і хірургом, тоді вже починають відкриватися й ділитися. Але це таке особисте, що я не маю права розголошувати ці розповіді на загал. Мені довірили. Я довіру бережу.

— Після того як бійці бачать своє нове обличчя після операції, які в них зазвичай емоції?

— Те, що відбувається за дверима кабінету пластичного хірурга, хай краще залишиться там. Зрозуміло, що люди вразливі, реакції бувають різні — і стримані, і емоційні, але є завжди одне спільне — вдячність.

Читайте також: Переніс дві клінічні смерті: лікарі повернули з того світу українського захисника

— Сергію, були у вашій родині лікарі? Чому обрали спеціальність пластичного хірурга?

— Я родом з Полтави. Ні, медиків у родині не було, тому шлях, де лікар приходить у спеціальність через настанови батьків, — не мій. Мій фах — це свідомий вибір, сумнівів щодо цього не було. Я бачив себе хірургом, саме пластичним хірургом, йшов до мети самостійно. У 2000 році закінчив УМСА за спеціальністю «хірург загальної практики», далі був курс підготовки спеціалістів пластичної хірургії, Ярославська медична академія. У 2018 році отримав спеціальність отоларинголога. Отримав кваліфікаційне підтвердження для країн Євросоюзу та внесений до реєстру фахівців. За роки практики пройшов безліч стажувань та курсів підвищення кваліфікації, як у вищих навчальних закладах України, так і у найкращих медичних центрах Європи та США. Одним із перших у Європі опанував техніку збільшення та реконструкції молочних залоз методом ліпофілінгу з використанням системи Brava під керівництвом Roger K. Khouri (Miami Breast Center, USA). Крім того, я чинний член ISAPS, виконую складні реконструктивні операції з відновлення втрачених частин тіла та обличчя.

Читайте також: «У мене від ампутацій навіть дах їхав»: лікар-хірург про жахи на початку окупації Маріуполя

— Що не дає занепасти духом?

— Не маю іншого шляху, як робити те, що вмію, бути корисним тут, працювати й давати робочі місця всій своїй команді, підтримувати економіку та бути ось тим сталим фундаментом для пацієнтів. А працювали і в блекаути, і під час обстрілів, і безпосередньо на початку вторгнення. Двері клініки не зачинялися на прийом пацієнтів за весь цей час ні на день. Певно, це і не дає занепасти духом.
«Ми працювали і в блекаути, і під час обстрілів, і безпосередньо на початку вторгнення», — говорить хірург

— Що насамперед зробите після нашої Перемоги?

— Буду святкувати. Як саме — ще не думав. Маю ще попрацювати на Перемогу:)

Раніше Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ, розповів «ФАКТАМ», як рятує поранених українських бійців.
181
Читайте нас у Facebook