Попри розвинений сервіс і надання якісної медичної допомоги на всіх рівнях — від первинної ланки до спеціалізованої третинної — приватні заклади охорони здоров’я, на думку експертів, опинилися у нерівних умовах зі своїми колегами-бюджетниками. При цьому через ганебні «тіньові» доплати вартість послуг у державних і комунальних лікарнях у деяких випадках перевищує тарифи приватних клінік. Про те, як змінити чинну систему охорони здоров’я в інтересах усіх пацієнтів, розповіла кандидат медичних наук, доцент, голова Асоціації приватних медичних закладів України, генеральний директор і співзасновник мережі приватних клінік Smart Medical Center, лікар-гінеколог вищої категорії Олена Єщенко.

— Як ви оцінюєте поточну ситуацію в українській медицині з огляду на значну втрату інфраструктури, персоналу, потоки біженців? Якими є основні «больові точки»?

— Система охорони здоров’я зіштовхнулася з такими самими проблемами, як і вся Україна. Тільки вони більш відчутні для нашої галузі, адже можна відкласти, наприклад, подорожі на час воєнного стану, але не можна перенести «на потім» питання здоров’я. По-перше, сьогодні частина медзакладів зруйнована, частина не може функціонувати, наприклад, у зонах, де ведуться бойові дії, або близьких до них. На деокупованих територіях агресори залишили після себе пограбовані лікарні та поліклініки. Другий виклик — дефіцит медперсоналу через виїзд працівників за кордон та в інші регіони України. І, нарешті, величезний виклик — економічна ситуація, брак фінансування. Навіть міністр охорони здоров’я відкрито говорить, що наразі частково зняті зобов’язання постанови уряду, які регламентують певний рівень заробітної плати в галузі. Також бракує коштів на покриття пакета медичних гарантій НСЗУ, відомо про затримки з погашення цих боргів, є проблеми з постачанням медикаментів і витратних матеріалів.

— Чи відрізняється ситуація у державному секторі медичної індустрії від ситуації у приватних медзакладах? В якому стані нині перебуває приватна медицина?

— Приватні заклади мають ті самі проблеми стосовно загрози знищення, фінансування, забезпечення персоналом. Втім, на мою думку, приватна медицина має більше навантаження, ніж державна система охорони здоров’я. Підприємництво — це завжди ризик, який засновники та власники бізнесу беруть на себе.

Але зауважте, що при цьому влада застосовує різні підходи до підтримки приватних та державних і комунальних закладів. На початку повномасштабної війни були дуже правильні ідеї, коли медзаклади не розділяли за формою власності. Кошти міжнародних донорів і благодійних проєктів, а також медикаменти та витратні матеріали, які масово надходили в Україну, розподіляли централізовано через МОЗ. Нас також запитували про потреби для нормальної роботи, але в життя ці ідеї не втілилися — фактично всю допомогу отримали лише державні та комунальні заклади. А ви уявіть себе на місці керівника приватної клініки і спробуйте у цей скрутний час вижити, все організувати, втримати персонал, всім себе забезпечити та сплатити податки. Виходить дивне розділення: держава опікується бюджетною медициною, а приватники існують наче самі по собі. Я з цим категорично не згодна, бо приватна медицина є не менш соціально значущою, вона також працює на українську державу, український народ, на Перемогу.
«Приватна медицина є не менш соціально значущою, вона також працює на українську державу, український народ, на Перемогу», — каже Олена Єщенко

— Так, російські ракети не розрізняли, де приватний, а де державний медичний заклад.

— Саме так! Наприклад, від обстрілів постраждали приватні пологові будинки «Адоніс» в селищі Бузова під Києвом і «Лелека» в столичній Пущі-Водиці. У Вінниці ракетним обстрілом знищили приватний неврологічний центр. Загинули пацієнти і медпрацівники. І це лише поодинокі приклади, які пригадуєш миттєво.

Основи українського законодавства декларують підтримку розвитку закладів охорони здоров’я всіх форм власності. Однак зараз ми спостерігаємо як питання щодо розвитку приватної медицини переформатовується в наступне: «Як приватні інвестиції можуть сприяти розвитку державної медицини?» Я вважаю, що питання потрібно ставити по іншому. А саме — як створити рівні умови для розвитку державних, комунальних та приватних закладів охорони здоров’я?

Приватна медицина у воєнний час також зарекомендувала себе як відповідальний, активний учасник на шляху до Перемоги, брала активну участь у благодійних проєктах та волонтерських програмах. Наприклад, мережа приватних клінік Smart Medical Center, співзасновником якої я є, постійно надає безоплатні медичні послуги представникам ЗСУ, наші медики виїжджали на деокуповані території, ми також надавали матеріальну підтримку на передову. І так само діють усі наші колеги — ніхто не залишився осторонь. Представники приватної медицини показали себе з найкращої сторони.

— З приватною системою охорони здоров’я пов’язано багато міфів, зокрема про захмарні ціни послуг. Допоможіть нам фахово порівняти вартість послуг приватних і державних медичних установ, особливо якщо врахувати так звані «тіньові платежі» у держсекторі.

— Давайте прослідкуємо логіку дій приватної клініки та порівняємо з логікою державного медзакладу. Для пацієнта така клініка формує програму обстеження та лікування з повною вартістю послуг. Під цю програму укладається медичний договір, за яким клініка несе повну відповідальність за якість наданої допомоги. Це дає можливість людині у разі виникнення проблем відстояти свої права. Звісно, пацієнт може відмовитися та звернутися до державної установи за безоплатною допомогою. Але часто люди повертаються до нас і розповідають, що коли їм стало відомо про «неформальні» суми виплат у державній клініці, вони зрозуміли, що дешевше лікуватися у нас. Все відносно: якісь платежі у приватній медицині можуть бути більшими, деякі — меншими. Є лікарі, котрі цілеспрямовано йдуть працювати в державну медицину, що саме за рахунок ганебних «тіньових» платежів отримують там більше грошей від пацієнтів ніж заробітну плату у приватному секторі.

А тепер про те, чому існує розрив між офіційним тарифом державних клінік і приватних. Державні та комунальні установи охорони здоров’я збудовані за бюджетний кошт. Їм створена інфраструктура, гарантується необхідне забезпечення, отримують гроші на комунальні платежі тощо. Є пакет НСЗУ, який закриває необхідні поточні витрати. Додаткові джерела фінансування залучаються від міжнародних організацій, благодійних фондів тощо. Тобто держава і забезпечує певну співоплату пакета медичних гарантій від НСЗУ. Разом із тим, у приватному секторі підприємець за все платить власним коштом. Будує або орендує приміщення, утримує його. Купує обладнання. Забезпечує комунальні платежі, гідний рівень зарплати персоналу, якість послуг, комфортне перебування пацієнтів у закладі. При цьому отримати співоплату права не має.

— Виходячи з цього, підсумуйте, через які основні причини люди віддають перевагу приватній медицині, а не державній?

— Цікаве питання, тому що якість медичної допомоги та кваліфікація лікарів в обох секторах має достойний рівень. Але в приватній лікарні наряду з високою якістю медичної допомоги пацієнти зазвичай відмічають високий рівень власного комфорту. Причому не у розумінні якості ремонту, дизайну приміщень та інших зручностей — пацієнти відчувають до себе більш гідне та шанобливе ставлення. Враховуючи прозорість усіх процесів, правильні клінічні комунікації від контакт-центру до лікаря, швидке оформлення медичної документації, відсутність надмірної бюрократії. Як ми бачимо з відгуків, є потенційні пацієнти, котрі б залюбки розвантажили державну медичну систему та пішли лікуватися до приватних клінік, якби там частину вартості покривав державний тариф. Втім, не можуть. Чому? Не створено відповідного законного механізму співоплати. У цій ситуації говорять про якусь уявну нерівність верств населення. Але нерівність якраз спостерігається у обмеженні можливості пацієнтів реалізувати своє право обрати медичний заклад, куди вони хочуть звертатися за допомогою, використавши при цьому гарантовані державою кошти на підтримку їх стану здоров’я.
«Політика влади щодо державних, комунальних і приватних закладів охорони здоров’я має бути відкоригована», — вважає Олена Єщенко

— Чи може Україна й надалі зберігати видимість безоплатної медицини чи потрібно шукати інші моделі її роботи та розвитку?

— Чинна система має бути змінена, а політика влади щодо державних, комунальних і приватних закладів охорони здоров’я — відкоригована. Має бути сприйняття всіх надавачів медичних послуг, як рівноправних колег і партнерів. Цій меті можуть слугувати механізми співоплати та добровільного медичного страхування (співоплата — доплата, яку пацієнт здійснює за медичну послугу, покриваючи різницю між її ціною та державним тарифом. — Авт.). Людина може доплачувати за медичні послуги поза гарантованим державою пакетом, хоча б у приватних закладах. Саме співоплата допоможе реалізувати головний принцип, котрий декларували на початку реформи охорони здоров’я — гроші ідуть за пацієнтом. Багато пацієнтів хоче, щоб держава сплачувала приватним закладам частину коштів, а решту, яка не забезпечується державними тарифами, готові доплачувати самостійно. Наразі виходить, що, не запускаючи цю модель, ми якраз обмежуємо права пацієнтів, а не урівнюємо їх.

Також, на мою думку, важливо впроваджувати систему добровільного медичного страхування, коли пацієнт має право використати страховку там, де йому зручно.

Тож запроваджуючи такі механізми як співоплата, добровільне медичне страхування, формуючи економічно обґрунтовані тарифи, можна вибудувати систему медичної допомоги, де пацієнт має право реалізувати свій власний, а не нав’язаний вибір. Це питання вже назріло і перезріло, тому Асоціація приватних медичних закладів України ініціювала проведення круглого столу, до участі у якому ми запрошуємо і представників влади, і міжнародні організації, і приватників. Він відбудеться 25 квітня і стане нашим спільним проєктом з Американською торговельною палатою. Там ми обговоримо усі гострі теми, покажемо своє бачення чинних проблем та ініціюємо зміни, важливі для медичної галузі, української економіки і нашої держави в цілому.
204
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Instagram