Експерти з медицини назвали цю війну війною травмованих кінцівок, оскільки понад 70% поранень, які отримують як військові, так і цивільні українці, — це травми рук та ніг. Але фахівці стверджують, що при якісному лікуванні до 65% постраждалих бійців можуть повернутися в стрій, а при професійній реабілітації — до майже повноцінного життя.

Нещодавно міжнародний благодійний фонд «Здоров’я українського народу» за підтримки Інституту травматології та ортопедії, Української асоціації ортопедів-травматологів і кафедри ортопедії та травматології Національного університету охорони здоров’я України оголосили про старт Національної програми «#ВрятуйКінцівку». Її ініціатор — радник міністра охорони здоров’я, президент фонду «Здоров’я українського народу» Сергій Сошинський. Він розповів «ФАКТАМ», чому лікарі активно виступають проти невиправданих ампутацій, яких успіхів досягли вітчизняні ортопеди-травматологи й чому іноді не варто їхати на лікування за кордон.

— Сергію, як людина може стати учасником програми «#ВрятуйКінцівку»?

— Слоган нашої програми: «Не ампутуй, а врятуй». Ми знаємо, що навіть з фінансової точки зору зберегти кінцівки вигідніше, ніж потім їх постійно протезувати.

Щоб стати учасником програми, перше, що має зробити травмована людина або її лікар, — подати заявку на сайт https://bit.ly/3VglgkM.

Їх прийматиме й оброблятиме спеціальна служба, яку ми зараз створюємо. Якщо людина потрапляє в програму, її будуть супроводжувати протягом всього лікування і реабілітації.

Уточнюю, що цей супровід не буде здійснюватися з перших хвилин отримання поранення. Але ми вже провели перемовини з мобільними шпиталями, які будуть залучені до цієї програми, про те, щоб намагатися надавати нашу допомогу пораненому від початку роботи з ним військового медика або парамедика.

Читайте також: «Куля влучила під праве око та застрягла в потилиці»: боєць, який дивом вижив після надважкого поранення, став інструктором для новобранців

— Для проведення операцій на кінцівках ви поставили мету зібрати так званий Перший медичний мільярд. Це чималі кошти.

— Це залежить від того, з чим порівнювати. Перший медичний мільярд покриє тільки частину потреб. Ці кошти ми залучаємо від благодійників та донорів. Вже понад 20 тисяч людей долучилися до підтримки програми «#ВрятуйКінцівку», в тому числі донори з Америки, Німеччини, Польщі. Тобто ми маємо достатньо велику розгалужену мережу партнерів, з якими підписали відповідні угоди. До того ж ми є членами Асоціації благодійників України, які нам теж допомагають.

Лікування пораненої кінцівки проходить у кілька етапів. Перший — фіксація кістки апаратами зовнішньої фіксації, на які ми так само збираємо кошти в межах програми. Після цього постраждалий переходить на іншу ланку медичної допомоги — де йому, зважаючи на покази, частіше всього роблять так званий внутрішній остеосинтез, тобто збирають кістку з використанням спеціальних пластин, шурупів, стрижнів і її фіксують.

Для сучасної ортопедії немає проблем з поламаними кістками. Відома історія «азовця» Михайла Діанова, у якого не вистачало чотири з половиною сантиметри кістки, — це, по суті, рутинний випадок для українських лікарів. У той час, коли всі ЗМІ розповідали про Мішу, ми на консиліумі з найкращими ортопедами розв’язали випадок з відсутністю дванадцяти з половиною сантиметрів кістки. Цього пацієнта вже проліковано й він проходить реабілітацію.

Але для того, щоб лікувати, потрібні кошти. А на такі цілі торік гроші не були закладені в бюджет ані Національної служби здоров’я, ані Національної академії медичних наук, ані місцевих органів влади. Бо жодна інституція не могла передбачити такої кількості поранень саме кінцівок. Відповідно не було державної програми, а посеред року її створити неможливо. Відповідно зараз в лікарнях величезний брак всього, що допомагає відновлювати кістки. А це дуже коштовні матеріали.

Вартість ортопедичних девайсів для операції внутрішнього остеосинтезу коливається від 10−15 тисяч гривень до 100 тисяч в залежності від того, скільки пластин та шурупів потрібно. А якщо ми говоримо про вартість ендопротезів, тобто протезів, які встановлюють замість суглоба ліктя, коліна, плеча, вона може сягати від 50 до 200 тисяч гривень. Ми днями оплатили операцію ендопротезування плечового суглоба. Тільки на матеріали витратили близько 180 тисяч гривень, не кажучи про анестезію, ліки та решту. Звичайно, що на таке в лікарнях немає коштів. Тому лише допомога благодійників допоможе відновити наших хлопців.

При цьому дев’ять з десяти бійців, з якими я спілкувався, хочуть повернутися в стрій. Вони просять: «Зробіть мені руку, щоб я міг тиснути на курок». Їх величезна кількість. Та й за нашою статистикою 65% постраждалих на травми кінцівок реально можуть повернутися в стрій.
«Про те, як наші лікарі працюють зараз, обов’язково напишуть у підручниках і зніматимуть фільми», — вважає Сергій Сошинський (на фото справа)

Наведу кілька прикладів. 10 жовтня, коли стався перший обстріл енергетичних об’єктів Києва, хлопець з тероборони проїжджав біля місця, куди прилетіло. Вибух був такої сили, що його «бус» підкинуло вгору приблизно на два з половиною метри, за його словами. Він отримав дуже сильне поранення кінцівки. Нещодавно відбулася операція, він вже проходить реабілітацію.

Інший боєць керував танком. Виліз з вежі для додаткової оцінки ситуації, тому що було дуже велике задимлення. Поруч був приліт. Отримав сильну травму ліктьового суглоба. А десантник під час обстрілу стрибнув в окоп, в ту мить міна розірвалася фактично над головою, знесло половину плеча. Успішно відновлюємо обох.

Мирних громадян з пораненими кінцівками після обстрілів та перебування під завалами теж багато. Нещодавно прооперували матір двох маленьких дітей з села Заворичі Броварського району. 13 березня там був сильний обстріл. Її чоловік загинув на місці. У неї майже відірвало ногу.

Таких випадків, коли українські ортопеди відновлюють людей, дуже багато. Можу констатувати, що наші фахівці зараз крутіші за навіть американських. Тому що досвід, який вони набули, просто неймовірний.

Читайте також: «За пів року на війні загинули двоє рідних братів»: болюча ціна нашої перемоги

— За вашими словами, передумовами створення цієї програми, крім дефіциту грошей, була відсутність комплексної державної програми по збереженню кінцівок, прозорого та простого алгоритму забезпечення лікарів усім необхідним, потужного виробництва ортопедичних девайсів. А ще те, що лікарів обурює, коли деякі бізнесмени, які заробляють на протезуванні, протягують наратив «краще ампутувати».

Чому наша влада проґавила цю проблему? Це вже питання до вас як до радника міністра охорони здоров’я. Зрозуміло, що зараз кількість поранених зросла в рази, але війна триває дев’ятий рік.

— На жаль, влада проґавила не тільки це питання. За вісім років що у Порошенка, що у Зеленського змінилося кілька команд, які в тому числі відповідали за охорону здоров’я. Скільки змінилося міністрів? Рахуймо з 2014-го разом міністрів і виконувачів обов’язки. Олег Мусій, Василь Лазоришинець, Олександр Квіташвілі, Олександра Павленко, Віктор Шафранський, Уляна Супрун, Зоряна Скалецька, Ілля Ємець, Максим Степанов, зараз Віктор Ляшко. Тобто яка наступність і взагалі яка стратегія, тим більше щодо рятування кінцівок? Кожний новий міністр приходив зі своєю командою й починав розбиратися, щось розробляти, скасовувати попередні накази. Тому саме через те, що у нас політична влада така, яка є, зараз страждають і бійці, і мирні громадяни, які отримали поранення.

Можна запитати: а що, влада не могла забезпечити велику кількість бронежилетів, касок, берців, аптечок, турнікетів, не могла зброю закупити? Могла. Але якщо зброя та речі для захисту бійців не закуплені в потрібному обсязі, то що говорити про медицину? На жаль, медицина завжди пасе задніх. Ви прекрасно розумієте, що недофінансування нашої галузі є катастрофічним. І це не проблема міністра та його команди. Міністр — це політична фігура. Він і так робить все залежне від нього, щоб зробити медицину сильнішою. Недофінансування медицині — це проблема уряду та парламенту.

Але при цьому скажу, що ніхто не міг передбачити, що у нас буде за рік, умовно, сто тисяч травм травмованих кінцівок, які зараз налічують експерти.

Наше головне завдання — зробити так, щоб у всіх постраждалих руки-ноги були збережені. Адже ампутація, реампутація, подальше протезування в п’ять разів дорожчі тільки на стадії лікування. Потім поранених очікує реабілітація, витрати на яку можуть сягати 80% від вартості лікування. А після цього ще соціальні пільги треба платити. Відповідно, держава витрачає на інвалідізовану людину в 5−10−15 разів більше, ніж якби у цієї людини були збережені кінцівки. Тому ми за те, щоб взагалі зменшити навантаження на бюджет і зменшити інвалідізацію українців в цілому. Це можна зробити вже зараз, якщо об’єднати зусилля громадян і держави.
«Можу констатувати, що наші фахівці зараз крутіші за навіть американських. Тому що досвід, який вони набули, просто неймовірний», — говорить Сергій Сошинський

Звичайно, ми в найближчі місяці будемо робити все, щоб ініціювати державну програму, яка буде дофінансовувати або фінансувати всі потреби для лікування і реабілітації постраждалих від травм кінцівок. Дуже сподіваємося, що, можливо, президент або перша леді звернуть увагу на програму «#ВрятуйКінцівку». Олена Зеленська, наприклад, вже підтримує програму «Реабілітація травм війни в Україні», яку фінансує в тому числі швейцарський уряд. І ми також надіємось на підтримку фандрайзингової ініціативи президента Володимира Зеленського — UNUTED24, яка вже збирає у світі чималі кошти на підтримку медичних потреб України, а також віримо у підтримку від фондів Сергія Притули, Ріната Ахметова, інших благодійників, меценатів, публічних діячів, зірок, олігархів та українського соціального бізнесу.

На мій погляд, взагалі питання супроводу пораненого військового або цивільного має бути державною турботою. І зацікавленими у турботі про постраждалих мають бути саме органи місцевої влади, адже інвалідізовані після лікування повернуться жити в свої громади. І краще би вони повернулись повноцінними членами суспільства, а не особами з інвалідністю…

От просто уявіть себе на хвилинку людину, яка, не дай Боже, поранена в кінцівку і нею ніхто не опікується. У цієї людини може бути контузія, сильний біль, запаморочення, купа інших поранень і повне нерозуміння того, що буде далі. Парамедики дотягнули її до евакуації. Потім вона потрапила в якусь лікарню, де їй з великою швидкістю і втратою купи крові щось зробили, вкололи знеболювальне і відправили на інший рівень допомоги. Вона там теж нікого не знає і не розуміє того, що відбувається. А медичному персоналу через перевантаження часто неважливо, в якому вона стані, у що одягнута, де її родичі та смартфон. Для людини це катастрофа. Тому ми хочемо змінити цей підхід. Звичайно, що не візьмемо в програму всі сто відсотків поранених. Адже допомогти всім через благодійність неможливо. Але зробити 15 тисяч операцій по порятунку кінцівок і подальшої реабілітації постраждалих цілком реально.

Читайте також: Після поранення знову повернувся на фронт: смертю хоробрих загинув воїн з Київщини

— Чому саме така цифра?

— Ми спиралися на думку лікарів-експертів, яких об’єднали у межах програми. Поки їх 65. Зараз вони потенційно можуть зробити близько десяти тисяч операцій протягом року (в це залучені близько тридцяти закладів охорони здоров’я на території всієї України).

Розкажу все послідовно. Спочатку ми зібрали експертну раду. Це кращі ортопеди-травматологи, реабілітологи, психологи, психіатри. Ми запросили найтоповіших — тих, хто вважається дуже крутими на рівні областей та районів, і запитали: «А чи дійсно є проблема? Як її вирішити?»

Наступний етап — запропонували експертам показувати своїм колегам зі всієї України в онлайні складні клінічні випадки в закритому Zoom-колі й проводити консиліуми. Для людей це дуже важлива підтримка. Завдяки цим консиліумам вже певна кількість кінцівок вже була врятована від ампутації.

Наприклад, десь в області лікарі вважають, що пацієнту треба ампутувати кінцівку, бо вони не бачать іншого виходу. Але коли ці лікарі винесли цей клінічний випадок на консиліум, фахівці Інституту травматології, наприклад, сказали: «А ми беремося. Ми зробимо це не за десять операцій, а за одну, максимум за дві». Фахівці інституту знають, що наш фонд забезпечить їх всім необхідним. Ми вже провели з ними десяток вдалих операцій по збереженню кінцівок.

Повторюю ще раз. Коли відсутні дванадцять з половиною сантиметрів кістки, теоретично можна ампутувати кінцівку. А можна й зберегти. Це відповідальне рішення, яке залежить від стану хворого, медичних показів, знань лікаря та його професійності. Звичайно, якщо медицина безсильна і ампутація неминуча, її потрібно робити без вагань, але, на жаль, наші хлопці часто інвалідізуються і втрачають кінцівки через відсутність поруч з ними хорошого лікаря. А хороших лікарів в жодній країні світу не існує багато.

Саме для того, щоб пацієнти нашої програми отримували кращу допомогу, ми зараз продовжуємо добирати експертів. Думаю, що експертна рада буде складати близько ста фахівців. От вони й можуть зробити 15 тисяч операцій на рік. Звичайно, що оперувати будуть не тільки вони. Але ми хочемо, щоб цей процес йшов під фаховим наглядом. Щоб кожний лікар, який працює з пацієнтом з програми «#ВрятуйКінцівку», знав, що на його роботу дивляться професійні колеги, і йому потрібно надати якісну медичну допомогу та зробити все, щоб зберегти кінцівку.
«Слоган нашої програми: «Не ампутуй, а врятуй». Ми знаємо, що навіть з фінансової точки зору зберегти кінцівки вигідніше, ніж потім їх постійно протезувати», — говорить Сергій Сошинський

— Хто буде контролювати витрати коштів?

— По-перше, в нашому фонді є наглядова рада. По-друге, є експертна рада, якій ми плануємо звітувати. Зараз готуємо перший звіт програми «#ВрятуйКінцівку». По-третє, згідно з законом кожний благодійний фонд має звітувати. По-четверте, ми як члени Асоціації благодійників взяли на себе додаткові зобов’язання робити додаткові профільні звіти. Тобто збір і витрати грошей у нас контролюють чотири рівні. Відповідно будь-який благодійник має повне право написати заявку й отримати дані. Всі звіти знаходяться на сайті фонду. Це прозора публічна інформація, яка доступна всім, кому це цікаво.

Ви здивуєтеся, але наша задача якраз щоб нас не надурили, коли ми купляємо девайси або за щось платимо. Бо охочих надурити дуже багато. Ми отримали близько ста заявок у форматі «дайте нам 70 тисяч гривень». «Чому?» — «Є поранений». — «Надішліть документи». — «Та ні. Які документи? Дайте гроші».

Читайте також: «Рятувальники витягнули мене з-під завалів лише через 11 годин»: 20-річний солдат через ракетну атаку рашистів залишився без ніг, а тепер сів за кермо автівки

— Ортопедичні девайси яких країн сьогодні найкращі? Чи можемо ми самі їх виробляти?

— Це не дуже просте питання.

Звичайно, ми й за кордоном купляли апарати зовнішньої фіксації, і частково тут. Українські є доволі непоганими. Є кілька виробників. Ми з кожним познайомилися, отримали зразки й вибрали оптимальне співвідношення ціна-якість, тому що при ортопедичних операціях дуже важливо не гнатися як за найдешевшою ціною, так і за найдорожчою.

Є апарати зовнішньої фіксації, які коштують, наприклад, близько трьох тисяч гривень. Є виробники, які продають за 4−5 тисяч, але є й ціна понад 50 тисяч гривень. Найдорожчі виробники, звичайно, американці.

Якщо ми говоримо про пластини, імпланти й т.д., виробників достатньо багато. Щось виробляють в Італії, щось в Німеччині, Польщі, Америці, Японії. Зрозуміло, що ми спираємося на думку експертів, які краще брати девайси, і на співвідношення ціна — якість.

В наступному році плануємо підписати прямі контакти з виробниками, щоб уникнути зайвих витрат. Логістику забезпечити ми можемо, оскільки спеціалізуємось на допомозі в логістиці лікарням, тому точно знаємо, як дешево забезпечити доставку з міст Європи.

Але з отриманням контрактів є проблема. Річ у тому, що всі західні виробники, які готові до співпраці з нами (зважаючи на те, що ми плануємо витратити близько 900 мільйонів якраз на ортопедичний метал), просять план — приблизно скільки й чого нам потрібно. А план створити неможливо, бо ніхто не знає, скільки ще буде тривати війна і які будуть втрати, скільки вже було поранених, якими були ці поранення, бо в Україні ця інформація закрита. Тому ми разом з експертами почали створювати внутрішні реєстри даних та депозитарії проведених операцій для професійного використання. Вони дозволять зібрати кейси по операціях, які були зроблені в Україні й вже роблять завдяки нашій програмі. Таким чином можна щось прогнозувати. А коли цей прогноз складемо, зможемо підписувати прямі угоди.

Сьогодні сказати, що ми купимо, наприклад, 200 комплектів таких-то пластин, майже неможливо. Якщо навіть купимо, як їх потім розподілити по лікарнях, бо при таких операціях все індивідуально? А друга проблема в тому, що наша система роботи з ортопедичними хворими працює не так, як у світі. Так сталося, що лише Україна, Білорусь, росія і трошки Казахстан працюють саме так. А весь світ — по іншім правилам. Це ще одна відповідь на питання, чому досі влада не зробила державну програму. Не все залежало від неї.

Читайте також: «Рятував на передовій поранених бійців»: щемлива історія про 6-кратного чемпіона України, який віддав життя за батьківщину

— Який принцип відбору пацієнтів у вашу програму?

— Головне, що треба розуміти всім українцям, — жоден благодійний фонд не може допомогти всім, навіть якщо це фонд Біла Гейтса, Ілона Маска, ще когось. Допомагати всім обов’язок держави. Але, оскільки наша влада зараз не може цього зробити (я називав об’єктивні причини, суб’єктивних немає), взялися допомагати ми. Але ми усвідомлюємо, що фізично не зможемо допомогти більше, ніж 20% пораненим у кінцівки.

Щодо відбору, ми зараз з експертами обговорюємо і відбудовуємо модель. Але вона постійно змінюється. Чому? Тому що йде формування цього процесу. Дуже простий приклад. Під Бахмутом постраждали десять хлопців. У всіх поранення кінцівок. Їх відправили в медичних заклад, який з нами вже співпрацює. Скільки з них отримають нашу підтримку? Двоє, троє чи всі десять? Правда, цікаве етичне питання?

Я зараз перечитую чудову, на мій погляд, книгу «ППГ 2266, або Записки польового хірурга», яку написав Микола Амосов. Вона про проблеми військової медицини під час Другої світової війни. Мені здається, що 80 років тому деякі речі були організовані краще, ніж у нас зараз. І це не проблема чинного міністра, і не проблема його попередників. Просто, на жаль, через зміни керівників за вісім-десять років систему охорони здоров’я розвалили більше, ніж реформували.

Ми дуже просто для себе визначили, на що будемо звертати увагу. Перше — це невідкладність цієї допомоги. Якщо треба негайно приймати рішення — зберегти кінцівку чи ампутувати, ми одразу беремо людину в програму й намагаємося зберегти кінцівку.

Дуже важливий момент. Ми зберігаємо кінцівки, якщо для цього є медичні показники. Так само з висновком про ампутацію.

Що краще — щоб людина ходила на милицях чи ампутувати? Це рішення людини в тому числі. Можна ампутувати, і людина зможе нормально ходити на протезах. В уповноваженого президента у справах ветеранів Вадима Свириденка ампутовані чотири кінцівки. Він нещодавно приїжджав до нас на медичний освітній форум і протягом восьми годин ходив поруч з нами. Я був здивований, як він може стільки часу витримати. Але тепер уявімо собі, що йому би зберегли кінцівки. Він би, скоріше за все, не зміг ходити вісім годин через сильний біль. Користувався би милицями або їздив в інвалідному візку. Тому деколи по відповіднім показанням ампутація — це краще рішення з точки зору медичної системи й подальшого життя людини.

— Читала, що у США врятувати кінцівку коштує приблизно 100 тисяч доларів, а ампутація — 500 тисяч.

— Так, ампутація й протезування дорожче.

При цьому всім дуже важливо зрозуміти, що протезування фінансує держава. Збирати гроші на це не треба. Так само як і на лікування за кордоном. Можу заявити, що ті, хто збирає гроші на лікування за кордоном або на протезування, особливо первинне, — аферисти. Про це говорять всі фахівці. Але люди чомусь дають гроші, а фонди чомусь їх збирають.

У нас 99,9% протезів виробляють з іноземних комплектуючих. З українського це робочі руки протезиста і гіпс.

В Україні понад сто протезних підприємств, які безоплатно роблять протези, причому дуже добре. Вони є в кожній області. А деякі волонтери тягнуть бійців за кордон. Але потім, коли людині зробили первинне протезування, вона повертається в Україну, і не дай Боже десь в нозі уламочок не виділили, вона не може ходити. Що їй треба робити? Знову збирати гроші українських громадян на американську протезну майстерню і на квитки на літак. А далі реампутації й все по новій. Для чого це робиться, розумієте? Тобто не треба витрачати останні сто гривень на шахраїв.

А от ортопедичні операції з ендопротезування та внутрішнього остеосинтезу держава не фінансує. Саме на них треба збирати кошти. І тут немає ніяких маніпуляцій або боротьби проти тих, хто займається протезуванням. Протезування в Україні це нормальний соціальний бізнес, який добре працює. Коли я був на протезних майстернях, мене здивував високий рівень українських протезистів.

Читайте також: «На фронті жодного разу не чув: «Чого я пішов на війну? Що я тут роблю?» — 80-річний полковник ЗСУ, який воює простим солдатом

Наступна хвиля, на яку теж будуть збирати кошти, — реабілітація. Моя порада для всіх, хто хоче бути благодійником. Якщо якийсь благодійний фонд або група волонтерів збирають гроші на щось медичне, подивіться, будь ласка, які лікарі стоять за тою програмою або збором. Чим більше лікарів в цій програмі (не іноземних, бо вони не розуміють, що в Україні відбувається), тим краще. Мають бути фахівці, які можуть дати відповідь, для чого і чому це збирають. Тобто має бути певний контроль з їхнього боку. Не Міністерства охорони здоров’я, а саме людей, які працюють в медицині. Якщо в ініціативі немає українських лікарів, у вас має виникнути питання: чому цей благодійний фонд збирає гроші й не запросив лікарів. Наприклад, благодійний фонд збирає для лікування пораненого. При цьому на сайті жодної інформації про лікарів, які підтримують цю програму, про конкретні лікарні, де здійснюється допомога. Тоді питання: чи цей фонд дійсно збирає для медицини?

Зверніть ще увагу, чи є у фонду позначка Асоціації благодійників України. Це потужна організація, яка контролює певні процеси, які пов’язані з благодійністю. Вони зробили рейтинг, який показує прозорість та публічність фондів. Такі рейтинги є на Заході. Коли там закликають: «Здай гроші на рятування котика, на лікування дівчинки без ноги, на самотню бабцю, яка вмирає», люди не біжать одразу здавати. Усі спочатку дивляться, наскільки ця організація надійна.

Щоби пройти в цей рейтинг, Асоціації треба подати купу документів і пережити перевірку вздовж і поперек. У нашого фонду, до речі, п’ять зірок — це найвища оцінка.

І останнє. По значенню для суспільства воюючої країни після Збройних Сил і всіх силовиків йде медицина. Якщо ми не будемо лікувати поранених (а держава, ще раз повторю, не в змозі це зробити з об’єктивних причин), хлопці не зможуть повертатися на фронт нас боронити.

Хлопець, якого ми зараз оперуємо, каже: «Верніть мені ліву руку, бо правою я керую БПЛА». Що краще? Зібрати гроші на безпілотник чи на бійця, який хоче повернутися на фронт? Звичайно, на те й на те. Але якщо цього бійця не «відремонтувати», наступного треба довго вчити. Відповідно, ми завдамо менше шкоди ворогу і довше будемо виганяти його з нашої землі.

Я постійно підкреслюю, що в цій програмі головну роль грають наші неймовірні лікарі. Без них нічого б взагалі не було. Про те, як вони працюють зараз, обов’язково напишуть у підручниках і зніматимуть фільми.

А ще всі, хто отримав допомогу, щиро дякують кожному, хто жертвує кошти. Це і відомі персони, і звичайні українці.

Тому ми закликаємо всіх взяти участь у зборі Першого медичного мільярда. Підтримати програму можна за посиланням: https://bit.ly/3VjmCLv.

Читайте також: «Побувши у шпиталі лише 2 тижні, знову поїхав на передову»: на Вінниччині поховали українського героя, який загинув у вересні

263
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Instagram