— Якби мені, 30-річній, хтось сказав, що в 64 роки я буду бігати, та ще й стану чемпіонкою України, не повірила б. Тоді мені здавалося, що 60 років — це вже старість, — каже Ольга Стадник, яка живе у Сихівському районі Львова. — Але, мабуть, у життя на нас свої плани. Під час чемпіонату України з 48-годинного бігу, що проходив у липні в Вінниці, я була найстаршою, але це не завадило мені перемогти.

Найближчу конкурентку, на 17 років молодшу від Ольги (Світлану Самаріну з Києва), львівська пенсіонерка випередила майже на 25 кілометрів. Втім, те, що за дві доби пробігла 236 кілометрів, жінка не вважає видатним досягненням. А все тому, що це для неї вже четвертий забіг на 48 годин. Минулого року за такий самий час Ользі вдалося подолати 261 кілометр. Це рекорд траси.

— Поки є ще сила в ногах, поки я ще не сповільнилася, мрію пробігти 300 кілометрів за 48 годин, — продовжує Ольга. — Ще хочу потрапити на світову першість. А потім, коли запал буде вже не таким, можна і скандинавською ходою зайнятися. З роками ми сповільнюємось, і нам потрібно це гідно сприймати. Головне — рухатися. Адже рух — це життя.
У 2018 році Ольга Стадник (на фото в центрі) взяла участь в забігу в Будапешті. Фото надано Ольгою СТАДНИК

— Чим ви займалися до виходу на пенсію?

— Був такий утаємничений завод «Лорта». Там виготовляли військову техніку. Я працювала у відділі технічного контролю, перевіряла, щоб все робилося за стандартами.

— Хоча ви цього і не визнаєте, але пробігти 236 кілометрів за 48 годин в 64 роки — це щось неймовірне. Як вам це вдалося?

— Я дуже люблю півмарафон (21 кілометр 97,5 метра) і 48-годинні забіги, але підхід у них принципово відрізняється. Якщо ти біжиш 21 кілометр, тобі потрібна швидкість, адже на подолання дистанції дають певний час. Якщо ж береш участь в 48-годинному забігу, то у тебе перш за все повинна бути витривалість. І саме від неї залежить, скільки кілометрів пробіжиш за цей час. Головне — мати правильну мотивацію і розподілити сили.

Мені під час таких довгих забігів добре думається. Біжу собі, розмірковую про щось сімейне, плани будую. Дивлюся — вже майже добу пройшли. З’їла щось, випила водички, а тут вже і друга доба закінчується…

За що ще люблю 48-годинні забіги — очищається організм. Ти активно рухаєшся, мало їси (а якщо їси, то переважно рослинну їжу) і багато п’єш. Влаштувати таке розвантаження вдома досить складно. А під час забігу для цього є всі умови. Якщо хоча б раз на рік таке робити, печінка і шлунково-кишковий тракт вам подякують.

«Під час забігу спала тільки годину»

— Температура повітря під час нинішніх змагань у Вінниці досягала 37 градусів. Як ви рятувалися від спеки?

— Бувало навіть понад 37 градусів, — продовжує Ольга. — Сталося так, що ми стартували о 12 годині дня, тобто якраз у самісіньку спеку. За день так перегрілися, що бігли як сонні мухи. Нам давали багато льоду, вода була, душ можна було прийняти, але все одно це не дуже допомагало. Можливо, тому не вдалося показати кращий результат.

Але хочу зазначити, що організатори дуже переживали за нас. Напевно, вони були перелякані через випадок у Львові: там в червні під час півмарафону помер 23-річний хлопець. Тому нам часто нагадували, що головне, щоб ми добре себе почували, що можна попити, поїсти, охолодитися, поспати.

— Ви спали?

— Протягом перших трьох забігів я взагалі не спала. А цього разу вирішила на годину прилягти. За цей час могла б 10 кілометрів пробігти. Але я так добре відпочила, прокинулася, випила кави і змогла не тільки наздогнати молодшу суперницю, а й випередити її на фініші на 25 кілометрів.

«У 45 років за півтора місяці скинула 36 кілограмів»

Від їжі, каже Ольга, під час забігу вона не відмовлялася. У хвилини відпочинку їла апельсини, омлет і … мариновані огірочки. Але не переїдала.

— Раніше я була такою повненькою! — зізнається моя співрозмовниця. — Зараз навіть на фотографії того часу важко дивитися. А довести себе до цього було нескладно. Народила двох синів, всі мені говорили, мовляв, щоб було молоко, треба багато їсти. От я і їла. Тільки діти виросли, а кілограми залишилися.

Коли мені було 45 років, ваги показували 82 кілограми. Доводилося купувати одяг розміру «L», а я так мріяла про «S»! Тому твердо вирішила схуднути. Під наглядом лікаря півтора місяця пила тільки соки і схудла до 46 кілограмів. Можливо, скинути відразу 36 кілограмів було і занадто … Рідні говорили, що, дивлячись на мене, анатомію можна вивчати.

Поступово я зрозуміла, що моя комфортна вага, маючи яку я відчуваю себе здоровою й активною, — 49−50 кілограмів. Як нагадування про ті часи, коли я була огрядною жінкою, у мене збереглася улюблена зелена спідниця. Раніше вона щільно облягала стегна, а зараз злітає з мене. І це неймовірні відчуття!
Ольга з чоловіком і синами до схуднення. Фото надано Ольгою СТАДНИК

— Часто буває так, що люди, які стрімко худнуть, ще стрімкіше згодом набирають вагу. Як вам вдалося закріпити результат?

— Потрібно було правильно вийти з дієти, але залишатися досить активною фізично. Будемо відверті, коли ми швидко худнемо, наше тіло відразу не готове до великих навантажень, тому я почала багато ходити. Згодом повернулася до хобі юності — плавання на байдарках. А коли вийшла на пенсію, почала бігати.

«Я не знаю, що таке головний біль»

— У 30 років вам здавалося, що 60 — це вже старість. Як зважилися почати бігати в 57?

— Через страх «а що подумають люди», мої перші виходи на пробіжку були дуже смішні. Довго думала, що, може, не варто займатися в моєму віці. Тому спочатку я майже крадькома виходила з під’їзду, намагаючись непомітно о сьомій ранку пройти повз консьєржку. Але, коли вже всі сусіди дізналися, що я перемогла в забігу на 48 годин, встановила рекорд траси і рекорд України, все змінилося кардинально. Я дозволила собі не соромитися. Коли йду по рідному Сихові, часто чую, як молоді хлопці між собою говорять: «Дивись, це та бігунка-чемпіонка з нашого району пішла».

З того часу як почала бігати, а це вже сім років, жодного разу не хворіла. Я не знаю, що таке головний біль. Навіть коли з’являються натяки на нежить — пробіглася, пропотіла — і як новенька. До речі, мій чоловік, хоча у нього є невеликі проблеми з серцем, теж почав бігати. До п’яти кілометрів за раз долає. І таблеток вдвічі менше став пити. Все-таки біг щось дає.

Але біг, навіть аматорський, — серйозне навантаження на організм, тому хоча б раз на пів року треба робити кардіограму. Якщо лікарі щось запідозрять, вони направлять на ехокардіографію. Це дуже важливо, тому що краще раніше зупинитися, ніж померти на трасі.
«У 45 років я вирішила схуднути, а в 57 — зайнятися бігом», — каже Ольга Стадник. Фото автора

— За сім років у вас накопичилося так багато медалей і кубків, що для них довелося відвести у квартирі цілий балкон. Біг відразу дався вам легко?

— Зовсім ні. Перші свої 10 кілометрів я бігла на змаганнях в Гусятині, це Тернопільська область. Соромно сказати, я пробігла їх за одну годину 48 хвилин. Тепер згадую це і думаю: я що, йшла? Для порівняння, в наступному році ту ж дистанцію пробігла за 47 хвилин. Все вирішують регулярні тренування і здорове харчування.

У мене є багато знайомих, які скаржаться: «Ти так добре виглядаєш, а я так розповніла…» Але коли я кажу їм, що треба взяти себе в руки, менше їсти і почати регулярно бігати, у них починаються виправдання типу: «Я вже стара», «Ой, дощ іде». Це так не працює. Домовилися з кимось бігати — значить, біжимо, і не важливо, яка погода. Багато моїх однолітків вже «піддалися». А я не хочу так. Я боюся немічної старості. Хочу бути незалежною та активною. І поки що біг дає мені достатньо заряду для цього.

— Скільки разів на тиждень ви тренуєтеся?

— Бігаю щодня по 15−20 кілометрів. Іноді на швидкість, іноді на витривалість. Але у мене є традиція: щоранку перед пробіжкою випиваю склянку води, каву і з’їдаю шматок хліба з маслом і медом. Якщо хочеш мати здоровий шлунок, обов’язково поклади в нього щось перед бігом.

— А що у вашій тарілці?

— Коли схудла, я перестала шукати задоволення в їжі, для мене тепер задоволення — відчувати себе стрункою. Тому найбільше на моїй тарілці овочів і зелені. Люблю черешні, абрикоси, курагу, апельсини, горіхи. Мій організм також просить молока і кефіру. Зрідка їм жирну рибу. М’яса майже не вживаю. Харчових добавок теж, хоча їх часто дарують мені після змагань. Тільки навіщо, якщо можу з’їсти шматочок сала з чорним хлібом? Картоплю не їм. Коли бачу, як хтось їсть картоплю, таке відчуття, ніби я починаю набирати вагу. Дуже цього боюся, тому після схуднення відмовилася від багатьох продуктів, які колись дуже любила. Але солодке собі не забороняю. Їм його, коли хочеться. Наприклад, на чемпіонаті України з 48-годинного бігу я втратила 36 тисяч кілокалорій, а додайте до цього ще й мої щоденні тренування. Так що залишається достатньо місця для тістечок і можна не переживати за фігуру.

Ще страшенно люблю шкварки. Хоча б раз на місяць дозволяю собі вареники зі смаженою цибулею та шкварками. А коли вперше приїхала на 48-годинні змагання, шматок ковбаси взяла з собою. Мої знайомі бігуни досі згадують, як ковбаса пахла, коли я розгорнула її в наметі та з апетитом з’їла.

Щоб не поправлятися, їжі повинно бути небагато, але вона повинна бути різноманітною, тоді організму це піде на користь.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про Тетяну Тютюнник з Полтави, яка, поборовши рак, розробила власну систему харчування та оздоровлення — і зараз забула про ліки.
119
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Twitter