Куди поділась мрія Президента Зеленського
Валерій Пекар опублікував цікавий текст на тему: що стається з мріями президентів? Валерій вважає, що мрію президентів знищує 4 фактори: цінності оточення, інституції, суспільство і спільнота лідера. Я хотів спочатку просто відповісти на ці думки, але вирішив це зробити на конкретному прикладі.
Насамперед поясню по мрії. Ідея про те, що у кожного кандидата в президенти є якась велика мрія — не відповідає дійсності. Можливо це характерно для США, де в Президенти йдуть, щоб щось зробити. У нас же єдина мрія — це мрія стати Президентом. Це можна спостерігати навіть в активних українських школярів, які часто кажуть, що хочуть стати президентами, але на питання чого — починається розмите пояснення про краще життя для всіх. Бажання стати “головним” дуже характерне для суспільства з колосальним комплексом неповноцінності. Ми є прекрасним прикладом, коли “раби не хочуть стати вільними, а хочуть мати власних рабів”.
Зеленський не мав ніякої великої мрії, що він зробить, коли стане Президентом. Мене часто питали чому він взагалі на це пішов. Що ж відповідь дуже банальна і проста: бо міг. Виникла ситуація, в якій він міг піти і виграти. Так і сталось. Розумієте, іноді люди купляють мерседес не тому, що все життя мріяли про нього, а тому, що в них є така можливість і це хороша машина. Зеленський був впевнений, що він буде чесним Президентом, збере молодих політиків і все вийде. Але ніякої конкретної мрії в нього не було.
Тепер по факторам.
1. Цінності. Якісь цінності типу верховенства права, демократії і незалежності інститутів — можна отримати у Гарварді або Оксфорді. В Кривому Розі, як і всюди по Україні, ти можеш отримати тільки цінності: “народ знає краще”, турботи про старших і бідних, “в СРСР була хороша освіта”, все знищили олігархи, довіряти можна тільки своїм, і “завтра невідомо що буде”. Ці цінності чудово узгоджуються з бажанням стати Президентом, як з посадою, найбільш захищеною. Тому сюди чудово лягають державні дачі, пафосні крісла і коври в ОП, кортежі і все інше.
Заради справедливості — треба сказати, що Зеленський дав шанс втілити мрії тим людям, в яких вони були. Так, фактично носієм мрії про реформи і зміни було його оточення. Але правда в тому, що не “поганий Єрмак” чи олігархи відсунули “хороших соросят” (як думає Пекар), а в тому, що хороші “соросята” (правильніше писати “богданята”) — “просрали все”. Зеленський видав не бувалий в історії карт-бланш уряду Гончарука. Результат — ви знаєте. Тому ні, він був змушений поміняти все через провал, а не через те, що хтось нашіптував нові мрії.
Тут також треба сказати, що ні Гончарук, ні його уряд — ніколи не підтримували Зеленського. Зеленський оточив себе людьми, які мали свої плани і мрії, і просто бачили в ньому інструмент, про що ми і дізнались з сумнозвісних плівок. Як я вже писав, Зеленський призначив таку кількість порохоботів, що сам Порох би позаздрив. А тому логічна, що така команда вирішила максимально “іметь Президента”. Результат теж на табло.
2. Інституції. Жодний Президент нічого не може поробити з українськими постсовковими інститутами. Справа в тому, що їх трансформувати не може одна людина, яка стала Президентом. Для цього потрібна фактично альтернативна система. Саме тому, я наполягав на тому, що президентська кампанія мала стати основою формування потужної політичної партії. Але віра в “мудрий народ”, і “наберем хороших людей с улицы” – зробили свою справу. Тому єдине, що залишається Зеленському — це втілювати свої бажання через ту систему, що не сильно мінялась за 30 років Незалежності. Більше того, з відміною конкурсів на держслужбу — система відкотилась аж до епохи Кучми. І прям з людьми Кучми )
3. Суспільство. Валерій каже, що суспільство визначає поведінку лідера. І коли тягне його назад, то за підказки “оточення” — він піде назад. Насправді, мова йде про трагедію сучасної демократії: коли суспільні настрої визначають політику, а не політичні партії і лідери визначають настрої суспільства. Це і є пострадянська пастка, суть якої намагання догодити розчарованому і радянсько-ментальному суспільству. Так і виходить, що найкращі рішення завжди були в минулому.
Зеленський міг стати першим лідером, який почав би формувати нові суспільні настрої і ідеї. Я писав свого часу, що його особистість і шлях — самі по-собі є новою моделлю українця. Він створив бізнес без корупції, без підтримки, силою свого таланту. Пропагування цієї моделі формувало б нові суспільні настрої, мобілізувало б нові суспільні сили і енергію, і в підсумку могло б навіть осучаснити нашу зашкорублу ідентичність.
На жаль відкат до старого, який ми зараз бачимо, не є наслідком оточення чи “неправильного суспільства”. Це наслідок браку лідерства і комунікації. Колишній “бог піару” перетворився на “радянський рупор”.
4. Оточення. В нашому роздробленому суспільстві — оточення в першу чергу близькі і рідні. У нас мертві громадські рухи, політичні партії, немає масонських лож, політичних клубів. У нас немає такого поняття “круги еліти”. Це середовища, де крутяться люди з серйозним політичним і економічним впливом і обговорюють питання розвитку країни. Тому кожний наш лідер виростає серед родичів, однокласників, одногрупників і кумів. Це і є його справжня команда. Зеленський тут абсолютно 100% приклад.
Що робити? Валерій пише, що майбутній Президент має просувати нову мрію в суспільство і виростати в “нашому” (я так розумію реформаторському) середовищі. Насправді, треба спочатку формувати середовище, а тоді формувати альтернативну систему. Бо обрати ще одного класного розумного чи красивого президента — немає змісту. Треба обирати людину з потужною командою і структурою. Тільки так у нього буде і мрія, і як її втілювати.
Популярные статьи сейчас
У Путина серьезные проблемы со здоровьем: документ
Украинские школьники смогут получить по 100 тысяч гривен
Стало известно, кто проголосовал за закон о референдуме
«Слугу народа» выбили с 1 места в рейтинге партий – опрос КМИС
Показать еще