«Це буде довга боротьба»

— Наталко, що ви відчуваєте, переступивши за третій рік великої війни? ВІДЕО ДНЯ

— Незважаючи, що вже понад три роки ми живемо у війні, особисто в мене різнобарвність почуттів не зникає. Так, минула ейфорія, що ми переможемо за місяць, за три, за рік… Прийшло усвідомлення реальності, що це буде довга боротьба і нам всім потрібна така якість, як витривалість! Гойдалки — це наче вже норма (і від цього, зізнаюся чесно, страшнувато).

У нас всіх є колективна травма, весь народ отримав мінус десять років свого життя, — і це факт. Але вистояти три роки і бачити світле попереду, відчувати, що ти можеш зробити те, за що віками боролись предки, — це додає якоїсь невидимої сили та наснаги.

— Що за цей час змінилося для вас назавжди?

— Червону лінію перейдено: син не зможе повернутись і обійняти свою маму, бо він загинув на полі бою, донька не зможе обійняти свого батька, бо він віддав життя, захищаючи рідну землю… І це вже назавжди, на жаль. Мені здається, що ці моменти неповернення вже вкладені у гени українців, ще один виток ДНК — точки неповернення — закрутився саме зараз.
Наталка Карпа виступає перед бійцями

— Зараз багато хто каже про втому, депресію… Як ви тримаєтеся?

— Тримає те, що зараз в родині я головна. Чоловік на фронті, батьки в поважному віці, донечці виповнилось лише пʼять. Я не маю права застрягати у якійсь затяжній фазі депресії. Мені це нагадує історію про жабку, яка потрапила в молоко: здається, вибратись нереально, але коли ти постійно борешся, навіть молоко можна збити до консистенції масла, а там зʼявляється опора — те, від чого можливо відштовхнутися і вибратись з того «глечика».

«Ви навіть не уявляєте, що творилось всередині»

— Напередодні третьої річниці, згадували початок великої війни? Що тоді відчували?

— Перше відчуття: «Та ну, такого ніяк не може бути!» От просто не вірилось, що в такий час, в такому столітті, з таким прогресом, і саме в нас на території може бути війна. Потім розмова з чоловіком, де ми розподілили обовʼязки: він йде захищати землю зі зброєю в руках, я опікуюсь та виховую донечку — тому на мені була відповідальність за безпеку нашої дитини та родини.

Читайте також: Коли сил уже майже немає: слова Наді Дорофєєвої вразили українців

— Євген воює і досі. Як переживаєте перебування чоловіка на фронті?

— Я живу в постійній напрузі. Чи зʼявилось на моїй голові сиве волосся? Його стало безліч! Були моменти, коли чоловік не виходив на звʼязок — ви навіть не уявляєте, що тоді творилось всередині… Тригерить дуже і те, що моя донька росте без тата. Розмови між ними лише онлайн або ж рідкі зустрічі раз у пів року. Але так зараз живе кожна друга-третя родина в нашій країні.
Наталку хвилює, що донька Злата фактично росте без тата. Чоловік співачки Євген Тєрєхов воює з окупантами, тому лише раз у пів року вся сім’я може зібратися разом

— Ваша пісня «А калина, не верба» у свій час зробила переворот у танцювальній українській музиці. Попри випробування, ви продовжуєте творити й зараз.

— І до 2014 року у моєму репертуарі завжди були лейтмотиви з нотками патріотизму, а з повномасштабним вторгненням взагалі сфокусувалась на ту реальність, в якій опинилися всі українці. Я частіше стаю автором власних пісень. Почало пробиватись у творчості те, що я десь завжди намагалась в собі сховати — я дуже лірична особа, але мені здавалось, що «соплі» у музиці нікому не потрібні. Прийшло усвідомлення того, що я — провідник між аудиторією і тим змістом, який вкладаєш у пісню.

Читайте також: «Війна забрала в мене дім, але не силу»: українська співачка про втрати та виклики під час війни

— Були часи, коли зовсім не хотілося співати?

— Перші три місяці після початку вторгнення не могла видавити жодної ноти, не хотілось взагалі ніякої творчості. Серце, свідомість були в якомусь панцирі. А потім поїхали у Прагу разом зі Світланою Тарабаровою, і після розмови з нею та виступу там на благодійному концерті — наче прорвало. Я лише встигала вмикати диктофон і записувати рядок за рядком. Не зупиняюся і досі.
За словами Наталки, донька Злата, якій нещодавно виповнилося п’ять років, фактично виросла під час війни і тривоги для неї — звична справа

— Що лякає вас найбільше?

— Чесно, навіть не хочу це вимовляти й про це думати. Бо надціну платимо за це все! Не хочу говорити про страхи, бо вони й так керують нашою свідомістю і відіграють ключові ролі у житті.

Знаєте, ще в якомусь там сторіччі відомий лікар Авіценна зробив експеримент, щоб довести, як страх впливає на життя. Він посадив у дві клітки ягнят й однаково їх годував, доглядав, лише поруч однієї поставив клітку з вовком. Саме ті ягнята довго не протягнули, бо дивились постійно в очі страху. Тут все просто, що ми підливаємо, те і маємо.

Читайте також: Магія: українські музиканти записали альбом пісень для емоційної рівноваги

— Повномасштабна війна почалась, коли вашій доньці Златі було лише 1,5 року. Як вона зараз реагує на тривоги?

— Фактично вона росте на тривогах. Вона спокійно підіймається з ліжка і розуміє, що треба йти в укриття, без паніки, лише кожного разу перепитує: «А куди, мам, летять ракети?» Ще просить подивитись і питає, чи не летять вони часом в Павлоград (це Дніпропетровська область, де живе вся родина чоловіка), і чи не на Харківську область, де перебуває її тато.
Наталка Карпа: «Моя місія зводиться до одного — надихати людей, підтримувати у важкий час і лікувати душі та серця музикою»

— Чи уявляєте життя після війни? Яке воно буде?

— Світова практика показує, що, як правило, після війн йде нелегке оговтання. І ми маємо бути до цього готові! В певний момент ми довели силу голосу народу — настане час, аби довести міць народу в згуртуванні та прийнятті мудрих рішень. Одне з них — щодо того, за ким піде народ, і чи не буде міжусобної ворожнечі.

Насправді моя місія зводиться до одного — надихати людей, підтримувати в час скрути та лікувати душі й серця музикою. Тому прошу в Бога благословення та натхнення, аби мати можливість це робити!

Раніше зірка серіалу «Лікарка Ковальчук» Анастасія Карпенко розповіла про випробування під час великої війни.
73
Читайте нас у Facebook