Попри успішну сольну кар’єру та роки виступів на сцені, про викладацьку діяльність вона довгий час навіть не хотіла думати. Сьогодні співачка Sowa не лише продовжує навчання в академії Глієра, а й сама навчає вокалу майбутніх артистів. В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» артистка розповіла про студентські роки, викладацьку діяльність, невдалі спроби потрапити на популярні талант-шоу, страх не виправдати очікувань батьків та плани податися на оновлену «Фабрику зірок».

«Це дуже цікавий і неочікуваний для мене шлях»

— Нещодавно ви зізналися, що почали викладати вокал. Раніше про це майже не говорили. Чому вирішили спробувати себе в ролі викладачки?ВІДЕО ДНЯ

— Тема викладацької діяльності завжди була для мене табу. Коли рідні чи знайомі питали, чи буду я викладати, то завжди оминала цю тему. Але з роками все змінюється, ми дорослішаємо, не боїмося розширювати зони відповідальності та ризикувати.

Я з дитинства відповідально ставлюся до того, що починаю робити. Коли започаткувала сольну кар’єру, присвячувала цьому кожен день свого життя. Тож коли мова заходила про викладання та проходження кваліфікації, це лякало мене, адже означало, що менше часу приділятиму творчості.

Бути артистом — це повноцінна професія. Як і бути викладачем. Тому раніше мені здавалося, що потрібно обирати щось одне. Зараз я вже дивлюся на це інакше.

Зараз я студентка академії імені Глієра, де здобуваю кваліфікацію викладача та проходжу практику, навчаючи вокалу. Одна з моїх учениць навчається в музичній школі, де колись навчалася і я.

Не віриться, що колись я була тією маленькою дівчинкою, яка хвилювалася перед іспитом в актовій залі, а тепер сама підтримую ученицю, яка виходить на ту ж сцену. Це дуже цікавий і неочікуваний для мене шлях. Але пріоритетом завжди залишається професія артистки.

— Якою ви хочете бути для своїх учнів — суворою наставницею чи більше подругою та мотиваторкою?

— Моя мета — бути собою, відвертою та ділитися знаннями, які допоможуть моїм учням розвиватися й ставати впевненішими у собі.

Я не сприймаю себе як сувору вчительку. Швидше як наставницю, яка може поділитися не лише теорією, а й власним досвідом. За моїми плечима понад 14 років на сцені. Я була тією ж ученицею, якій інколи було важко в навчанні, учасницею конкурсів, у якої перед виходом на сцену тремтіли ноги, а сьогодні даю сольні концерти.

І навіть зараз продовжую вчитися. Думаю, у творчості немає кінцевої точки — завжди можна знайти те, що варто вдосконалити.

«Я переконана в одному: сумніви у собі — наш найбільший ворог»

— Чи змінила викладацька діяльність ваше ставлення до музики та творчості?

— Коли приміряєш на себе різні ролі, з’являється можливість побачити одну й ту саму ситуацію з різних ракурсів. Це розширює погляд і допомагає краще розуміти себе та інших.

На заняттях я часто впізнаю в учнях себе маленьку. Бачу ті ж переживання, сумніви, страхи. І переконалася в одному: сумніви у собі — наш найбільший ворог. Дуже важливо, щоб поруч була людина, яка в потрібний момент нагадає, що ти можеш більше, ніж думаєш.

— Можливо, учні вже надихнули вас на нові творчі ідеї?

— Викладання стало частиною мого життя, про яку я довго не розповідала навіть знайомим. Зараз це тимчасовий етап, пов’язаний із проходженням кваліфікації та навчанням.

Як складеться далі — побачимо. Але зараз більшість своїх сил і часу я все ж хочу спрямовувати на творчість, нову музику та розвиток власної кар’єри.

— Ви навчалися в академії Глієра. Останнім часом у творчому середовищі часто спалахують скандали навколо викладачів та їхньої поведінки. Чи стикалися ви з чимось подібним під час навчання?

— Така поведінка з боку викладачів є абсолютно неприпустимою. Мені щиро шкода студентів, які проходили через подібний досвід. На щастя, в мене немає таких історій, пов’язаних із моїм навчальним закладом. Також я не чула про подібне від інших студентів Глієра.

У нас працюють викладачі, які знають межі та концентруються виключно на навчанні, передачі знань і підтримці студентів. Я вважаю, що коли стаються такі ситуації, про це важливо говорити й звертатися до людей, які можуть вплинути на ситуацію. Але найперше — чесно визнати для себе, що це справді сталося, а не переконувати себе, що це «вигадки» чи «перебільшення».

— У Глієра навчалося багато відомих артистів — Тіна Кароль, Злата Огнєвіч. Чи відчувається в академії атмосфера майбутніх зірок?

— Так, це справді відчувається. У нас навчалося багато артистів, яких сьогодні вважають сильними вокалістами та великими зірками української сцени. Думаю, Глієра справді виховує майбутніх артистів.

Для мене це також певна відповідальність — хочеться своїми подальшими успіхами підтримувати цей статус і бути частиною нового покоління артистів, які виросли саме в цьому середовищі.

— Ви зараз продовжуєте навчання? І скільки сьогодні коштує освіта для молодого артиста?

— Зараз я навчаюся заочно у магістратурі. Навчання на рік обходиться приблизно в 700−1000 доларів. Загалом професійний творчий шлях потребує великих вкладень — не лише фінансових, а й емоційних, фізичних і часових.

«Все своє дитинство я брала участь у конкурсах і подавала заявки на різні кастинги»

— У дитинстві ви подавалися на талант-шоу? Наскільки близько були до великого телебачення?

— Все своє дитинство я брала участь у конкурсах і постійно подавала заявки на різні кастинги. Приблизно у 14 років подалася на «Х-Фактор». Зазвичай кастинги проходили в Києві, а тоді він був у Львові.

Пам’ятаю, як нам телефонували після відборів, і ми з батьками дуже раділи, бо в нас була традиція дивитися вечорами «Україна має талант» і «Х-Фактор», обговорювати виступи учасників. Вони вірили, що колись і я стану артисткою на екранах телевізорів. Але тоді я так і не потрапила в шоу.

Схожа історія була і з «Голос. Діти». Я кілька разів проходила кастинги й навіть дійшла до етапу зйомок «сліпих прослуховувань». Того року в кріслах були Тіна Кароль, Потап і Monatik. Пам’ятаю, як після чергової невдачі плакала в обіймах Катерини Осадчої. Але найбільше мене тоді зачепило навіть не те, що я не пройшла, а те, що мене не показали в ефірі, хоча мали. Для дитини це було дуже боляче.

— Наскільки сильно в дитинстві ви відчували страх не виправдати очікувань батьків?

— Думаю, це дуже болюча тема для багатьох дітей, які виросли у постійному прагненні довести, що вони «достатньо хороші». Коли тебе постійно порівнюють з іншими, ти починаєш картати себе за помилки й боятися розчарувати близьких.

У мене теж були такі переживання. Але сьогодні я вже набагато доросліше дивлюся на це. Я зрозуміла, що любов до себе та власного шляху не має залежати лише від перемог чи чужих очікувань.

— Зараз активно говорять про повернення «Фабрики зірок». Чи хотіли б ви спробувати себе в такому форматі сьогодні?

— Так, цього року я планую подати заявку на «Фабрику зірок». Але зараз це вже зовсім інше відчуття. Я йду туди не як дитина, яка боїться не виправдати чиїхось очікувань, а як доросла людина, яка добре розуміє себе й свій творчий напрямок.

Цей рік став для мене переломним у багатьох сенсах — у музиці, поглядах, внутрішніх змінах. І якщо мені вдасться пройти на цей проєкт, я б хотіла справді здивувати країну.

«Я максимально зосереджена на власній музиці»

— Що сьогодні є вашим головним творчим пріоритетом?

— Зараз я максимально зосереджена на власній музиці. Працюю над новими піснями, шукаю нові форми взаємодії зі слухачами та намагаюся бути максимально чесною у творчості.

Мені здається, що сьогодні людям уже недостатньо просто красивої картинки чи хорошого голосу. Вони хочуть бачити справжню людину, її історію, емоції та шлях. Саме тому я все більше дозволяю собі бути відвертою і в музиці, і в житті.

— У шоу-бізнесі часто багато говорять про конфлікти між артистами. У вас були складні ситуації з колегами?

— Я не люблю виносити особисті історії назовні. Звісно, як і в будь-якому середовищі, були різні моменти й різні люди. Але наразі я не хочу це коментувати детально.

— Про що ви сьогодні найбільше мрієте?

— Якщо говорити про творчість, то мрію про великі сольні концерти, нові пісні, які знайдуть відгук у серцях людей, і про можливість представляти українську музику на міжнародному рівні.

А якщо говорити про особисте, то хочеться просто не втрачати віру в себе, продовжувати рухатися вперед і залишатися людиною, яка любить свою справу так само сильно, як і в дитинстві.

Раніше у «ФАКТАХ» співачка Sowa розповіла про ненависть до окупантів та волонтерство: «Росіяни знищили і нашу хату на Херсонщині, і домівку мого 93-річного дідуся».

19
Читайте нас у Facebook